Ірина родом із західної України, але вже сім років живе у Тбілісі. До війни вона працювала помічником начальника роздрібної торгівлі. На Батьківщині в неї залишились батьки та друзі. 24 лютого для неї стало очевидним, що настав час відкласти усі свої справи та діяти на користь для своєї країни.
Перші кроки
У перші дні війни в Тбілісі пройшло декілька масштабних антивоєнних мітингів. Ірина з друзями теж брала участь там. На жаль, масовий вистпуп ніяк не міг вплинути на те, що відбувається. Треба було вигадати більш дієвий спосіб підтримати свою країну та співгромадян.
«І ми розуміли, що хлопці їдуть в Україну, повертаються до своїх домівок, своїх дітей, жінок, до батьків, та була можливість передати ліки. У Києві на другий день вже не було ні глюкози ні антибіотиків. Хлопці їхали прямо на Троєщину, туди вже не можна було дістатися, але наші хлопці все ж таки доїжджали. У них було на думці одне - дійти до своєї мети.
Ну ось і ми кооперувалися у себе вдома спочатку, збирали і відправляли гуманітарну допомогу хлопцям», — згадує Ірина.
Ірина та її друзі до війни не мали жодного досвіду в гуманітарній сфері, всьому доводилося вчитися з нуля. «Ніколи не думала, і ніхто не думав, що ми таким займатимемося…», — ділиться співрозмовниця.
Знайти нове місце
Незабаром волонтерам виділили невелике приміщення у тбіліському Radio Café. Так з'явився перший волонтерський центр допомоги Україні в Тбілісі. За словами Ірини, літак та машини, які вперше вирушили з Тбілісі до Києва, були укомплектовані за допомогою українців, росіян, грузинів та білорусів. Через деякий час стало очевидним, що допомога потрібна також українцям, які приїхали до Тбілісі на якийсь час, але застрягли там через війну. Повернутися додому вони вже не мали можливості, адже їхні міста опинилися під бомбардуванням, а багатьом взагалі вже не було куди повертатися.
Так волонтери зіткнулися з тим, що потрібно не лише надсилати гуманітарну допомогу в Україну, а й допомагати співвітчизникам, які залишились у Грузії.
«Вони приїхали на два тижні, на 5–10 днів, у них нічого не було: запаси закінчилися, одягу немає, повернутися в них немає можливості, бо люди з окупованих територій. Тож треба було якось перекваліфікуватися. Тобто, ти вже не відправляєш гуманітарну допомогу, а навпаки, мусиш з того, що збираєш — видавати».
30 березня волонтери отримали приміщення у Грузинському Літературному музеї. На жаль, його видали ненадовго, тоді всі думали, що війна незабаром закінчиться. Ірина розповідає, що у музеї вони видавали найнеобхідніше: каші, памперси, елементарні ліки.
Одяг, який збирали біля парламенту, також привозили до музею та сортували. «Але оскільки нам надали приміщення ненадовго, потім ми перейшли на залізничний вокзал Тбілісі, там було набагато більше місця, більш ніж 300 квадратів. Було дуже добре, ми могли розкласти набагато більше речей, ніж у музеї, де ми всім трошки заважали», — ділиться Ірина. Саме там проект остаточно сформувався та з'явилася назва «Твоя Україна». Приміщення на вокзалі проекту надали на два місяці, цей час волонтерка згадує з теплом. Великий простір, кондиціонери та відповідне освітлення — в таких умовах гуманітарна робота йшла чудово, а час летів непомітно. «На початку всі в шоці були, не знали, як що робити, а потім уже потихеньку…», — розповідає Ірина.
За два місяці приміщення на вокзалі довелося звільнити. На допомогу прийшла грузинська Патріархія, надавши місце у Кафедральному соборі Трійці. Волонтери дуже вдячні священнослужителям, у соборі для їхніх потреб також виділили великий простір. Єдиний мінус - воно знаходиться на цокольному поверсі, там немає зв'язку, тому додзвонитися практично неможливо. Проте провели інтернет, тож проєкту «Твоя Україна» завжди можна написати в соцмережах.
Найскладніше
Грузія — маленька країна з найрозвиненішою економікою. Тут живе у десятки разів менше людей, ніж в Україні. Не варто забувати і про те, що 20% її території також окуповані Росією. Попри це і держава, і громадяни робили все можливе для підтримки українських біженців.
Кілька місяців тривала програма, за якою українцям безкоштовно надавали житло у готелях. В American Hospital приблизно два місяці безкоштовно робили операції громадянам України. Жителі Тбілісі регулярно приносили та приносять продукти на пункти збору.
Ірина зізнається, що було чимало людей, котрі хотіли «нажитися» на проєкті. Наприклад, українці, які вже давно влаштувалися в Грузії. Звісно, якщо волонтери бачили, що люди справді потребують, їм надавали допомогу. Але, на жаль, не всі розуміли, що ресурси проєкту обмежені, і тим, хто втік з України у 2022 році, коли розпочалася повномасштабна війна, підтримка потрібна набагато більше.
За її словами, волонтерів особливо засмучує, коли співвітчизники не цінують їхньої праці. Вона вважає, що відчутний мінус проєкту в тому, що вони — українська організація. У Тбілісі більшість гуманітарних проєктів запущено росіянами, і українці поводяться з ними трохи по-іншому.
«Вони мовчать, беруть та йдуть. А нам вони можуть щось сказати, нагрубити. Це ж наші. Нашим можна все сказати… Приходять із таким обличчям: “Нам повинні”. Є такі, що справді потребують, а є такі, хто вважають, що їм саме мають дати. "Ну як, ви українці, свої ж і не допоможете нам?" ... Ну, є різні люди. На жаль, є такі».
Зміни
Спочатку проект «Твоя Україна» не мав жодного офіційного статусу. Волонтери просили, щоб люди самі закуповували партії необхідних товарів та привозили на пункти збору. Тоді здавалося, що так буде зручніше, не хотілося зв'язуватись із грошима. Але коли проект базувався на вокзалі, мерія з Патріархією виділили найбільшу партію гуманітарної допомоги приблизно 28 тонн. Тоді стало зрозуміло, що потрібно якось оформляти свою діяльність.
«28 тонн продукції, що розійшлася, чесно вам скажу, за 20 днів! Ви не уявляєте, який це розмір, ми обслужили понад 12 тисяч людей», згадує Ірина.
Чим більше досвіду набирали волонтери, тим краще вони розуміли, як потрібно міняти роботу проєкту, аби ефективніше допомагати людям. Наприклад, проблему нерівного розподілу гуманітарки вирішили за допомогою створення бази відвідувань. 19 жовтня посольство України виділило центру 4,5 тис. тонн продуктів та засобів першої необхідності на 13 тис. євро. Цю партію біженці розібрали приблизно за тиждень, бо за день іноді приходить понад 300 сімей.
«Зараз, на жаль, ресурси вичерпані, ми не можемо так як раніше: люди по речі приходили хоч щодня, але за продуктами вони приходили раз на тиждень. Зараз ми зробили, що п'ять речей один раз на тиждень людина може взяти собі на один паспорт», — розповідає Ірина.
З часом війни змінюються запити на гуманітарну допомогу, разом з ними переформатується і «Твоя Україна».
Якщо спочатку не було чіткої системи сортування, то зараз відвідувачам набагато простіше знайти те, що їм потрібно. Волонтери розклали окремо продукти, засоби гігієни, одяг за розмірами. Одяг ділиться на літній та зимовий, дитячий окремо, є речі як для новонароджених, так і для підлітків. Особливою популярністю користується одяг для вагітних та речі великих розмірів, їх частіше беруть люди похилого віку. А найбільше радості можна спостерігати у відділі з іграшками, діти відчувають справжнє захоплення! Там є ігрова зона, тому деякі сім'ї проводять там чимало часу.
За словами Ірини, до Грузії приїжджають переважно біженці з окупованих територій. «Що вони переживають, які у них стреси… Як вам сказати, дуже емоційно тяжко, бо люди переживають страшне. Те, що вони там переживають, потім як їх допитують, у них забирають телефони — важко, чесно. І про це мовчать», - ділиться волонтерка.
Теперішній момент
Сьогодні у проєкті «Твоя Україна» здебільшого працюють такі ж біженці, як і ті, хто приходить по допомогу. Кістяк команди — 10–15 осіб, більшість із них жінки. Волонтерки займаються видачею продуктів, ведуть реєстрацію, працюють із базами, контролюють відвідування, підказують людям, стежать, щоб усім було комфортно.
«Я вам зараз говорю за 80% біженців, які з нами працюють, то вони себе звинувачують, що більше нічого не можуть зробити для України. Це максимум, що вони роблять», – розповідає Ірина.
За її словами, якщо говорити про підтримку від інших організацій, то найкращий формат – допомога ваучерами. Так, одна міжнародна християнська організація видала проекту ваучери на 1,2 млн. грн. «Було 1000 ваучерів по 100 ларі, і, на мій погляд, це було дуже добре, оскільки людина могла піти в магазин, і купити ті продукти, які вона не може взяти у нас», — згадує волонтерка.
Проєкт також підтримує зв'язок із іншими ініціативами. Наприклад, Ірина регулярно звертається до Choose To Help, коли волонтеркам потрібна фізична допомога хлопців. «Я знаю їх організатора, активістів так само, як вони і мене знають. Ось, наприклад, ми переїжджали до Самеби, нам потрібні були лампи. Оскільки цокольне приміщення не вистачало освітлення, вони сказали, що у них є. Дякую, вони привезли, прийшли, допомогли», - ділиться Ірина.
Серед підопічних проєкту зараз 102 вагітні жінки, для їхніх майбутніх дітей дуже потрібні коляски та ліжечка. Проект не має свого транспорту, тому необхідно буде забезпечити доставку, подбати, щоб усе доїхало в найкращому вигляді.
За словами Ірини, ще однією важливою проблемою стає вигоряння волонтерів. Також люди знаходять собі оплачувані роботи, хтось переїжджає до інших країн, дехто повертається до України. Тим не менш, всі ці труднощі не зупиняють проект «Твоя Україна», волонтери продовжують підтримувати біженців, і ви можете їм у цьому допомогти.
Нещодавно ініціатива запустила екстренний збір на кошти першої необхідності. Будь-яка, навіть найскромніша пожертва значно покращить комусь життя. Якщо ви в Тбілісі, то можете віднести гуманітарну допомогу прямо на пункт збору або допомогти своїм часом і навичками. Волонтери будуть вдячні будь-якому розголосу їхньої роботи, розкажіть про проєкт друзям та знайомим.
Найприємніше
Незважаючи на всі проблеми, Ірина зізнається, що є моменти, завдяки яким розумієш, наскільки важливо продовжувати. «Наприклад, у нас дуже багато нових іграшок, і коли ти дітям видаєш іграшку чи якусь шоколадку… Ці очі! Ці щасливі дитячі очі – найкраще, що є саме для мене», – ділиться волонтерка.
Кожен волонтер у проєкті «Твоя Україна» має свої, особливо зворушливі моменти. Одні приділяють більше уваги літнім людям, інші ретельно дбають про людей, яким потрібний одяг великих розмірів. "І коли жінки приходять, кажуть: ой, у вас не буде на мене розміру, тут одні S-чки M-ки, а на мене нічого не буде" і тут вони знаходять щось і такі щасливі!", - розповідає Ірина.
За її словами, найприємніше — коли люди просто говорять: «Дякую».
«У мене чоловік наполовину українець, донька українка — це найменше, що я могла зробити для України. Я вважаю, що це мій обов'язок. Я повинна, а хто ще, якщо не я», — впевнена Ірина.