Хочеш допомагати важливим ініціативам і робити світ кращим? Обери цікаві тобі завдання:

Іван — проджект-менеджер, якому волонтерство відкрило цілий світ і дало сили впоратися з вигоранням. Ми поговорили з Іваном про те, як поєднувати роботу та допомогу іншим, і які неочевидні плюси дає участь у волонтерських проєктах.

— Чому ти вирішив стати волонтером? Яким був твій перший досвід?

— Мені було близько шістнадцяти років. У 2007 році я вперше потрапив до табору в Білорусі, який тоді називався Міжнародним літнім університетом клубів ЮНЕСКО. Вони працювали за багатьма напрямками. Один із них — табір, де активно розвивали самоврядування, проводили різні тренінги. Я їздив туди двічі, і цей крутий досвід сильно мене змінив. Там я дізнався, що всередині країни та за кордоном існують подібні проєкти.

Волонтерство як концепція завжди мене приваблювало. Це можливість не тільки побачити і дізнатися щось нове, але й стати організатором, не маючи якогось серйозного досвіду. Це шанс побачити «кухню» різних проєктів зсередини, допомогти щось зробити.

Мені стало цікаво. Молоді люди, які не підходили за віком для звичайного підліткового табору, могли брати участь у волонтерському русі. І вони розповідали, як це було здорово.

Наприклад, у міжнародних таборах «Модель ООН» організації BelaMUN ми представляли не загони, а «країни», брали участь у подобі Парламентської асамблеї Ради Європи, створювали свої «закони».

У результаті я став їздити на подібні заходи в Білорусі вже як організатор на волонтерських засадах. А ще мені вдалося відвідати волонтерські табори Open Houses у Німеччині. Там були класні програми. Наприклад, у театральному таборі ми створювали виставу, а потім показували її в Берліні в одній з каплиць.

Це було міжнародне тусовка, в якій брала участь величезна кількість цікавих людей. До речі, такі проєкти — чудова можливість покращити мовні навички.

— Які проєкти тобі особливо запам’яталися і чому?

— У Німеччині мені настільки сподобалося, що у 2011 році я подав заявку до тієї ж німецької організації як кемп-лідер: людина, яка, серед іншого, координує інших волонтерів.

Три місяці я провів у різних таборах: спочатку ми навчалися бути кемп-лідерами, проходили своєрідний онбординг, а потім вже відпрацьовували навички на практиці. За це ми отримували близько 50 євро на тиждень.

Потім були інші історії: наприклад, міжнародної організації Rotary, яка спонсорує різні добрі справи.

Нарешті, у 2014 році мені запропонували взяти участь у тривалій програмі волонтерства та провести рік в організації Chance International. Усе збіглося ідеально: Берлін, молодіжні обміни та тренінги, можливість практикувати німецьку мову.

У Chance International волонтерам оплачували квартиру та транспорт, а також видавали невелику суму на проживання. Тому я сприймав участь у проєкті як повноцінну роботу. Але це був чудовий волонтерський досвід, поєднаний з повним зануренням у життя іншої країни.

Правда, пізніше, коли я влаштувався на постійну роботу, на повноцінне волонтерство вже не вистачало часу і сил.

Про вибір між роботою та добром

— Виходить, «комерційні інтереси» просто позбавляють шансу на активний розвиток у волонтерстві?

— Поки не закриті базові потреби, коли несеш відповідальність не тільки за себе, складно бути активним добровольцем.

Але завжди важливо пам'ятати, що волонтерство дає нові цікаві можливості, а часто — гарний кар'єрний старт, причому не обов'язково в юності.

Наприклад, одного разу на Балі я зустрів 36-річну жінку, яка подорожувала по Індонезії і використовувала волонтерство як спосіб отримати автентичний досвід життя в невеликому селі, де вона навчала місцевих англійської чи німецької мови. Їй ніхто не платив за це гроші. Їй надавали лише їжу та житло. Але вона була рада можливості взаємодіяти з природою, вивчати орангутанів, глибоко занурюватися в острівне середовище.

Подібне можливо в будь-якій точці світу. Так, у Бішкеку я зустрів іншу жінку з Нової Зеландії. У свої 46 років вона була викладачем йоги, сертифікованим тренером. У неї не було проблем із житлом, не було потреби скитатися. Але саме волонтерська робота дала їй можливість подорожувати світом і брати участь у різних важливих проєктах.

Що рухає такими людьми? Безумовно, бажання пізнати, увібрати в себе новий досвід у повній мірі.

Думаю, поєднувати повноцінну зайнятість і активне волонтерство все-таки можна. Але для цього потрібні заощадження, пасивний дохід або віддалена робота. Тоді все вийде.

— Як люди частіше сприймають добровольчу роботу: як спосіб побачити світ і отримати нові перспективи, як важку працю чи щось інше?

— Волонтерські проєкти нерідко сприймаються виключно як халявна можливість подорожувати або розважитися. Це непогано. Але це шлях, який, у першу чергу, приведе до вигорання самого волонтера.

Просто полюючи за враженнями, в якийсь момент втрачаєш гостроту сприйняття. Отриманий досвід, люди, проєкти — усе зливається. Стає складно відрефлексувати те, що відбувається. Це шкодить ментальному стану будь-якої людини.

Інша проблема — завищені очікування. Так, часом у тих, хто вже брав участь у волонтерських проєктах, формуються конкретні запити. Дехто каже: «Ось там нас годували морозивом і не змушували працювати, а тут чому ми повинні?»

Не усвідомлюючи, що програми можуть кардинально відрізнятися, люди розчаровуються і починають сприймати волонтерство як важкий і неприємний обов’язок.

Але скрізь побудовані різні механізми взаємодії. Беручи участь у волонтерських проєктах регулярно і свідомо, ти поступово звикаєш до такого різноманіття. Починаєш розуміти, що багато залежить не від організаторів, а від рівня твого власного залучення. Особистий внесок кожного волонтера дійсно важливий.

Про виклики волонтерства

— Останніми роками волонтерів стає все менше. Є відчуття, що люди втомилися, у них багато своїх проблем. Що робити профільним організаціям, щоб волонтери не розчаровувалися і охочіше приділяли час добровольчій роботі?

— Проєкти бувають дуже різні. Саме від їх специфіки важливо відштовхуватися. Є тренінги, які не вимагають складної фізичної праці, але передбачають бажання навчатися чомусь новому. А є майданчики, де потрібно тягати цеглу, стригти газони, щось лагодити.

Спочатку потрібно визначити пул необхідних волонтерських позицій, які здатні дати учасникам унікальний досвід. Кожен повинен дійсно стати частинкою чогось великого.

Це має бути щось таке, чого не отримаєш за гроші. Коли людина розуміє значення своєї роботи, її буде легше залучити до будь-якої діяльності. І йдеться не про те, щоб пропонувати волонтерам лише завдання розважального характеру. Пам'ятаю, одна моя знайома допомагала в архіві Бухенвальда. Вона спочатку розуміла, наскільки важливу місію виконує.

Волонтерство — це пригода. Коли ти створюєш пригоди, вони точно когось зацікавлять.

Не менш важливий аспект — фази проєкту. Людей краще залучати поетапно, щоб у підсумку був видимий конкретний результат. Інакше не зовсім зрозуміло, заради чого все це затівали. Фази особливо важливі, коли реалізують тривалий проєкт. У якийсь момент психологічне навантаження чи бажання перейти в комерцію змусить людину піти, навіть коли на неї розраховують.

Третій момент — маркетинг. Зазвичай люди не шукають волонтерські можливості — тільки якщо це не мисливці за економними подорожами. Тому потрібні реклама, відгуки учасників і приваблива «упаковка».

Я не бачу великої різниці між комерційними та некомерційними проєктами з точки зору способів залучення аудиторії.

Наприклад, у 2023 році я переїхав до Бішкека і відразу зацікавився місцевими волонтерськими ініціативами. Було цікаво, як у них тут йдуть справи. А справи йдуть добре: досить багато різних організацій, які активно працюють над створенням і розвитком добровольчих ком’юніті.

Добре, коли формуються ком’юніті навколо якоїсь загальної цінності. І це, безумовно, дуже комерційний підхід. У підсумку працює сама можливість стати частиною класного товариства. Людині потрібна людина, чи не так?

Про майбутнє та пошук себе

— Як думаєш, чи є у волонтерства майбутнє і яке воно?

— Майбутнє є. Але межу між грошима і альтруїзмом треба переосмислити. Коли я їздив волонтером до Німеччини і отримував гроші на життя — це все ще було волонтерство. Якби я їх не отримував, я б не поїхав. Усе вимагає вкладень: харчування, віза, житло, дорога туди й назад. Від того, що мені це оплачували, я не відчував себе меншим волонтером. Я відверто говорив: «Я волонтер і це здорово.»

Більше того, потім я вказував цей досвід у резюме як роботу, уточнюючи в дужках, що був волонтером.

Важливі не гроші самі по собі, а ідея робити щось добровільно, особисто, зі свого інтересу та бажання допомагати.

І в цьому сенсі, мені здається, все має бути волонтерством.

Яку б роботу ти не робив, бажано це робити, виходячи з того, якого результату ти хочеш досягти. Гроші — це чудово. Але волонтерство від комерції відрізняється саме тим, що люди туди йдуть з метою зробити щось важливе, принести якусь користь, і тільки потім — за вторинними вигодами. Серед таких вигод, звісно, можуть бути й гроші. Але можуть і не бути.

— Але як бути, якщо в організації просто немає грошей, щоб підтримувати велику кількість волонтерів?

— Думаю, цінні ініціативи має підтримувати держава.

Майже два роки я займався проєктами, пов’язаними з містами-побратимами. У Європі чи в тій же Америці, яка вважається дуже комерціалізованою країною, на всі волонтерські історії виділяють державні гранти, гранти різних фондів і громадських об’єднань. Це все одно про гроші, розумієте?

Так, наприклад, люди, які займаються зв’язками між містами-побратимами в Америці, частково фінансують це і за свій рахунок. Якщо до них хтось приїжджає, вони скидаються і оплачують людині житло і харчування. Чудовий приклад того, як волонтерство за гроші і просування вищих цінностей співіснують без огляду на те, хто скільки заробить у підсумку. А якщо це працює зараз, це буде працювати і в майбутньому.

— У підсумку, будь-яка продуктивна діяльність — це завжди історія про цінності, які для нас важливі?

— Так. Впевнений, якщо ви не відчуваєте щирого прагнення залучатися до будь-якої роботи, немає сенсу нею займатися. Навіть якщо вона приносить дуже хороші гроші. У всякому разі, точно не варто перетворювати її на справу свого життя.

І саме волонтерство дуже часто допомагає стартувати, спробувати різні речі, які дають зрозуміти, чим ви насправді хочете займатися. У будь-якому віці, в будь-якій країні. Це безперечна перевага волонтерства: воно допомагає знайти себе.

За інтерв'ю Reshim дякує Івану Макарову та за підготовку статті волонтерці Анні Філатовій